У Маріуполі приблизно 15 вулиць, де до початку війни у 2022 році збереглась історична архітектура. Це приблизно 1000 будинків. В одному з будинків історичного центру ріс Ярослав, бізнес-аналітик Intellias. Він щодня їздив в школу повз ці красиві будинки. Бачив і промисловий Маріуполь, адже встиг пройти практику на металургійному комбінаті “Азовсталь”, коли вчився на інженера-електрика.
Ярослав – маріуполець у 4 поколінні. Його предки переїхали сюди ще 1904 році. Чимало про свою родину Ярослав дізнався від прабабусі. Але цього було замало, тому в середині 2000-их він почав досліджувати свій родовід, дійшов аж до 1651 року. Втім з часом і цього стало замало. Через війну на Донбасі та бажання опанувати нову професію Ярослав виїхав на курси програмування до Харкова.
Раніше у нього уже були спроби робити якісь історичні проєкти в Маріуполі, але на той час за його словами люди не були до цього готові. А от з другої спроби у 2020-му Ярославу таки вдалось:
“Я пішов шляхом експериментів, організував спочатку кілька прогулянок історичними будинками. Побачив, що є аудиторія, яка готова донейтити. Одразу на першій зустрічі я запропонував людям задонатити на якусь майбутню ефемерну реставрацію дверей, – розповідає Ярослав. – У Маріуполі унікальна південна архітектура, схожа на Миколаїв та Херсон. Стиль унікальний тим, що Маріуполь був заснований як місто греками з Криму. Ця архітектура нагадувала грецький стиль, хоча це виключно міщанська забудова. Всі найкрасивіші особняки спалили німці при відході під час Другої світової війни. Це здебільшого одно або двоповерхові купецькі будинки або будинки міщан, які займались якоюсь торгівлею”.
Ярослав зібрав команду для фонду "Має значення", в якій були реставратор, контент-райтерка та троє людей, які організовували фотозони біля історичних будівель. Заручилися і підтримкою місцевих журналістів. З деякими співпрацюють і досі.
Фонд “Має значення” зробив акцент на донатах людей. Запартнерились і з бізнесом. З кожної проданої чашки кави шість кав’ярень та кондитерських віддавали одну гривню фонду.
“Ідея була стратегічна – закріпити цей проєкт за Маріуполем. Зберегти там все, що можна, починаючи від дверей та вікон, до бруківки. Наша головна ідея була – змінити суспільство таким чином, щоб в людей з’явилась цінність збереження архітектури, – розповідає Ярослав. – Ми не погоджували реставрацію з владою, а просто говорили з власниками будівлі. Намагались пояснити, що двері – це ввідна точка до реставрації, яка може потягнути за собою реставрацію цілої будівлі та привернення уваги до неї. До нашої комунікації люди не вважали це цінністю”.
Як же обирали, що реставрувати? Ярослав склав список потенційних будинків-кандидатів. Пріоритет – наближеність до центру, адже там більший потік людей, а отже більша аудиторія, яка побачить відреставровану пам’ятку, сфотографується біля неї, посміхнеться, розповість ще комусь про знахідку.
Ще один важливий фактор вибору – домовленості з власниками. І звісно ж вартість реставрації:
“Реставрація займала приблизно 2 місяці. Зняли двері, відвезли в майстерню. Далі реставратор досліджує двері, де є гнилі елементи, де можна використовувати будівельний фен, знімає стару фарбу. Потім він досліджує якість дерева, вибирає продукцію (вид фарби, колір, робить захисні шари). Коли ти береш двері на реставрацію, то не можеш зрозуміти, скільки коштуватиме реставрація. До прикладу, фарба тримає двері, а коли ти її знімаєш, вони можуть повністю розсипатись”.
Одні з дверей, які ми майже відреставрували були в будинку, де жив дуже відомий колись чоловік з прізвищем Меліков. Він належав до одного з багатих родів Маріуполя, займався лісо- та зерноторгівлею. В нього було кілька готелів ті різні магазини. В цьому домі був його бізнес-пойнт. На цих дверях під товстими шарами фарби ми знайшли такий девайс, на якому було написано – нема/вдома. Господар пересував засувку і коли хтось приходив і стукав у двері, то міг бачити – є господар вдома чи ні.
Червоні двері з будинку, збудованого у 1911 році. Під шарами фарби ми знайшли номер квартири(будинок поділили на квартири після 1917-го) і залишили його після реставрації.
На інших дверях 1902-го року ми знайшли ініціали власника металургійного заводу, який виготовляв залізні вироби для будівництва будинків з 18 ст.
Окрім реставрації, фонд влаштовував тематичні фотозони та святкування біля історичних будівель, щоб просто привернути увагу мешканців.
“Загалом вся наша комунікація змінила настрої серед жителів, адже маріупольці стали більш відкритими та толерантними до людей, які проходять біля їхнього дому. Раніше, якщо людина могла фотографувати твій будинок, то власники вважали б її дивною чи ворожою, потім це змінилося, і це дуже важливо. Був і випадок, коли ми переконали власників не перебудовувати особняк, а натомість запропонували свою допомогу в реставрації. Цього березня ми мали закінчити реставрувати треті двері, власниця взагалі погодилась повністю профінансувати реставрацію фасаду будинку”.
Якраз у березні фонду виповнився рік, а в кінці грудня Ярослав з командою виграв грант від маріупольської мерії, але війна змінила плани. Команда живе зараз у різних містах як в Україні, так і за кордоном.
У березні ж трапилось ще дещо. У будинок з синіми дверима, які були відреставровані другими та на яких знайшли ініціали власника, потрапили кілька снарядів. Від нього залишився лише фасад. Дім з червоними дверима посічений осколками, там завалені внутрішні стіни, немає даху, але двері встояли.
Фонд “Має значення” та допомога ЗСУ
“На 2 день після початку війни я поговорив зі своїми друзями та запропонував поставити фонд на гуманітарні цілі. Усі гроші, які були зібрані на реставрацію двох дверей, я перерахував на закупівлю продукції в Іспанії. Ми возили фурами з Барселони гуманітарні вантажі. Приблизно місяць я займався будь-якого вантажу у Дніпро та Запоріжжя, адже деякі мої друзі туди вирвались, – говорить Ярослав.
З початку квітня ми займаємося зборами для ЗСУ. Спершу це були бронежилети, каски, форма. Потім ми почали орієнтуватися на більші проєкти. Наша команда взяла участь у багатомільйонному зборі на дрони від одного з благодійних фондів. Наш головний напрямок – дрони та машини. І ми будемо продовжувати це робити, доки не переможемо”.
Вистачає у Ярослава і сил, щоб повернути фонду його початкову мету:
“Я довго мучився і думав, як же бути далі з фондом. Ми запитали нашу цільову аудиторію, чи підтримуюсь вони нас в тому, щоб рухатись в бік архітектурних проєктів. Результати мене здивували, адже я єдиний проголосував за те, щоб всі сили скеровувати на армію. Люди ж навпаки сказали – та ви що, це ж класна можливість і далі розвиватись, аби не лише концентруватися на війні”.
У Києві фонд уже має певні напрацювання, для початку хочуть сконцентруватися на реставрації двох вивісок. Приглянулись команді й одні історичні двері, тому попереду ще багато розмов з власниками про такі важливі сьогодні для всіх цінності – дому, збереження історії й просто спілкування.
